Інтерв’ю опубліковане за цією ланкою.

Ростислав Домішевський запам’ятався фанам як привітний, урівноважений, завжди спокійний чоловік, в голові якого народжувалися найдобірніші слова і найглибші ідеї «Скрябіна». Привітливість у ньому живе разом із замкнутістю, неймовірна працездатність – з любов’ю поспати. Від Ростика віє мудрістю і повагою. У 1998–1999 роках Домішевський, на думку деяких дослідників творчості «Скрябіна», був, фактично, серцем гурту…

– Зараз про тебе менше чути, як переживаєш певний відхід у тінь?

То не зараз – я практично покинув публічну площину 2002 року, коли пішов зі «Скрябіна». Це була необхідність. Спробую коректно пояснити. Я по-справжньому люблю і ціную всьо то, шо ми робили з Кузьмою і Шурою. Але останні місяці нашого існування як групи були вкрай неприємними, було забагато бруду і розчарувань. Я пішов тихо, без прес-конференцій і заяв, бо довелось би той бруд і розчарування виносити з хати.

Але та, як ти кажеш, тінь у результаті виявилась настільки комфортним станом, що я тепер тридцять разів подумаю перед тим, як знову погодитися на життя «on air».

Читати далі »